«Конотопська відьма» Дмитро Рачковський містика на сцені та магія театру — прем’єра 2025 року!
11 січня 2025 року у Центральному Будинку офіцерів Збройних Сил України у Києві відбулася довгоочікувана прем’єра вистави «Конотопська відьма» за мотивами однойменного твору Григорія Квітки-Основ’яненка. Постановку здійснив відомий режисер Дмитро Рачковський, який додав класичній історії сучасного звучання, зберігши при цьому дух сатири та народного колориту.
Глядацька зала була заповнена вщерть. Серед глядачів — шанувальники класичної літератури, театральні критики та молодь, яка прагнула відчути неповторну атмосферу стародавнього Конотопа.
Творча команда та акторський склад вистави «Конотопська відьма»
З перших хвилин вистави глядач опинявся не просто в глядацькій залі — він ставав учасником мандрівки у світ давньої Гетьманщини. Сценографія з точністю до деталей відтворювала дух епохи: на сцені виростала канцелярія сотника з важкими лавами та сувоями, метушливий базар із ляльками, випічкою й крамом, а також хатина Явдохи — напівтемна, ніби вирвана зі сну, де за вікном коливалося мерехтіння недобрих сил. Світлові проекції, димові ефекти та тіньові переходи створювали відчуття, що кожна сцена дихає живою містикою.
Костюми були не просто одягом — це була хроніка, вишита нитками історії. Усі герої, від простих селян до козацької старшини, були вбрані з неймовірною любов’ю до деталей: сорочки з ручною вишивкою, кунтуші, кожушки, червоні чоботи, дукати, коралі. Глядач ніби дивився не виставу, а ожилу старовинну гравюру, де кожен елемент костюма мав значення і промовляв голосом предків.
Акторський склад став серцем цієї постановки. Роль сотника блискуче виконав Олександр Нечипоренко — глядачі пам’ятають його за роллю Гната у “Безталанній” та Карася в “Запорожці за Дунаєм”. Його герой втілив силу, мужність і водночас — людську вразливість. Образ Явдохи — жінки з потойбічним зв’язком — постав у приголомшливому виконанні Ірини Соловей, яка раніше вражала глядачів у ролі Марії в “Назарі Стодолі” та Анни в “Кайдашевій сім’ї”.
Не менш виразними були й другорядні персонажі. Кмітливого писаря зіграв Богдан Кривошеєнко, відомий глядачам за роллю Чацкого в “Лихо з розуму”. В його виконанні персонаж набув справжньої глибини: з гумором, але з підтекстом. А молоду Ганнусю, закохану і чисту, утілила Катерина Гуменюк — актриса, яку публіка нещодавно бачила в ролі Наталки Полтавки. Її гра — легка, емоційна, прониклива — стала справжньою перлиною вечора.
Разом актори створили ансамбль, у якому не було жодного “прохідного” образу. Кожен персонаж мав обличчя, характер, душу. А завдяки гармонійному поєднанню світла, звуку, декорацій і гри — сцена ніби відкрила портал у минуле, де ожили легенди, мова, пісня і дух України.
Акторський склад вистави «Конотопська відьма»
- Роман Черняк — Музикант, слуга.
Молодий актор, нещодавно дебютував у виставі «Камінний хрест» та студентському проєкті «Слово».незабутнім. - Богдан Кривошеєнко — Писар.
Відомий за ролями Чацкого у «Лихо з розуму», Петра у «Мартині Борулі», Дем’яна в сучасній постановці «97». - Катерина Гуменюк — Ганнуся.
Виконувала провідні жіночі ролі в «Наталці Полтавці», «Сватанні на Гончарівці», «Безталанній». - Ірина Соловей — Явдоха, відьма.
Зірка драматичних образів у «Назарі Стодолі» (Марія), «Кайдашевій сім’ї» (Анна), «Мина Мазайло» (Мотрона). - Олександр Нечипоренко — Сотник.
Грав Гната у «Безталанній», Карася в «Запорожці за Дунаєм», та отамана у виставі «Тарас Бульба». - Ольга Тарасенко — Мати Ганнусі.
Її глибокі образи матерів і берегинь на сцені знайшли відображення у виставах «Украдене щастя» та «Касандра». - Віталій Романчук — Козак-бубоніст, торговець.
Часто грає другорядні, але виразні ролі у народних комедіях та музичних дійствах: «Шельменко-денщик», «Циганка Аза». - Марія Остапенко — Базаркерка, сваха.
Знана за яскравими комедійними амплуа у «За двома зайцями», «Сільські анекдоти», «Тітка Чарлі». - Юрій Бондаренко — Старий козак, дяк.
Має понад 20 років стажу на сцені, грав Панька в «Мартині Борулі», Грицька в «Кайдашевій сім’ї». - Наталія Книш — Жінка з базару, сусідка.
Активно бере участь у сучасних психологічних драмах, авторка кількох моноспектаклів.
Історія твору та його автор
Григорій Квітка-Основ’яненко (1778–1843) — український письменник, драматург і один із засновників жанру соціально-побутової повісті. Народився в слобідському селі Основа біля Харкова. Його твори довели, що українська мова може бути не лише мовою фольклору чи гумору, а й високої літератури.
«Конотопська відьма», написана у 1833 році, є яскравим зразком сатиричного стилю автора. У цій повісті він висміює забобони, бюрократичну абсурдність та людську дурість. Твір здобув популярність одразу після публікації і неодноразово ставився на сцені ще з кінця XIX століття.
Сюжет вистави «Конотопська відьма» — прем’єра 2025 року!
Події вистави розгортаються у колоритному козацькому містечку Конотоп — місці, де звичайні будні переплітаються з містикою, забобонами та сміхом крізь сльози. Сюжет починається з отримання сотником Микитою Забрьохою важливого наказу: відправити до Чернігова рекрутів. Але замість відповідального виконання своїх обов’язків він занурюється у власні амбіції та забобонний світ, підбурюваний хитрим писарем Пістряком.
Замість збору людей для служби, герої вирушають на пошуки «відьми», яку звинувачують у тому, що вона «вкрала дощ» і спричинила неврожайну посуху. Починається низка кумедних, проте водночас драматичних подій, де через примхи і дурощі чиновників розгортається театральний вертеп абсурду. На сцені оживають сцени народного життя: ритуали, плітки, чарівні зілля та образи, що переносять глядача у глибинний світ старовинних українських легенд.
Образ Забрьохи — це не лише комедійний персонаж, а й віддзеркалення людей при владі, які піддаються спокусі легких рішень та безглуздих звинувачень. Пістряк постає як архетип підступного маніпулятора, який задля власної вигоди не гребує нічим.
Кульмінація вистави — сцена, де правдолюбна Явдоха Зубиха вступає у протистояння з невіглаством суспільства. Її образ стає символом мудрості та жіночої незламності на тлі хаосу.
Фінал вистави приголомшує своєю гіркою правдою: суспільство так легко піддається обману та сліпій віру в містику, що часом забуває про справжню відповідальність і розум. І хоча на сцені глядачі сміються над персонажами, кожен виходить із залу з думкою: «А чи не живе у нас той самий Забрьоха і сьогодні?»
Сценографія та костюми: візуальна магія вистави
Глядачі ніби потрапляли в серце XVIII століття, щойно відкривалася завіса. Сценографія дбайливо відтворила світ українського села — з дерев’яною канцелярією сотника, барвистим базаром, де панували сміх і торг, і загадковою хатою Явдохи, що немов дихала чарами. Напівтемрява, клуби диму та світлові промені створювали атмосферу легкого трепету — глядач відчував, як межа між реальністю і містикою стирається просто на його очах.
Кожна деталь костюмів промовляла голосом епохи. Актори з’являлися у вишитих сорочках із живими геометричними орнаментами, у пишних козацьких кунтушах, перев’язаних яскравими поясами. На головах — мазепинки, очіпки й квітчасті хустки, що немов зійшли з полотен старовинних ікон. Такий візуальний ряд не просто прикрашав дійство — він занурював у саму тканину національного духу.
Історичні постановки та сучасна інтерпретація
Перша відома постановка «Конотопської відьми» відбулася наприкінці XIX століття. Твір швидко здобув популярність завдяки яскравим комедійним сценам і глибокій соціальній сатирі. У радянські часи виставу ставили з наголосом на соціальні проблеми, а сучасні режисери, такі як Дмитро Рачковський, звертають увагу на психологічну складову та магічні елементи.
Реакція глядачів та фінальні овації
Фінал вистави зустріли стоячими оплесками. Глядачі довго не залишали залу, обговорюючи сценічні рішення та майстерність акторів. Багато хто зазначав, що вистава зуміла показати, наскільки актуальними залишаються теми забобонів і чиновницької некомпетентності навіть у сучасному суспільстві.
Минуле і сьогодення Дмитра Рачковського: шлях від «Російського незалежного театру» до сцени в Києві
Дмитро Рачковський, нинішній керівник «Українського сучасного театру», має неоднозначне творче минуле, тісно пов’язане з російськими театральними ініціативами. Зокрема, у відкритих реєстрах зафіксовано, що він був засновником приватного підприємства «Російський незалежний театр» у Полтаві (ЄДРПОУ 36692730), який діяв щонайменше з 2010 року до 2015-го. Відомості можна перевірити у Єдиному державному реєстрі. Підприємство працювало ще після початку війни на Донбасі, що вже тоді викликало питання до його культурної позиції.
Також Рачковський певний час був художнім керівником «Московського незалежного театру» в Луганську, що публічно афішувалося до 2014 року. У старих оголошеннях та афішах, збережених у кешованих сторінках та локальних ЗМІ, його ім’я пов’язували саме з цим проєктом, який активно пропагував російську театральну школу.
Втім, після 2015 року Дмитро Рачковський остаточно перемістився до Києва, де активно керує «Українським сучасним театром». За інформацією з відкритих джерел, театр неодноразово ставив вистави за творами російських авторів. Наприклад, у 2023 році гучним скандалом обернулась постановка «Майстер та Маргарита» Булгакова, що відбулася на київській сцені (Glavcom). А вже у 2025-му театр презентував нову комедію — «Занадто весела ніч» (Facebook).
Ці факти свідчать про трансформацію Рачковського з діяча, що працював у проєктах з «російським акцентом», у сучасного театрального керівника у столиці. Але для багатьох українців важливим залишається питання: чи змінився не лише географічний вектор, а й ідеологічний?
«Конотопської відьми» у Києві
Прем’єра «Конотопської відьми» у Києві стала знаковою подією, яка підтвердила, що класика може бути цікавою та сучасною. Завдяки майстерній роботі режисера Дмитра Рачковського та талановитому акторському складу вистава залишила незабутнє враження і вкотре довела, що сміх — це потужна зброя проти абсурду та невігластва.
Раніше ми також писали про видатних постатей української культури, таких як Лесь Курбас, Василь Симоненко і Микола Куліш, а також про революційні винаходи, зокрема перший друкарський прес Йоганна Гутенберга, який змінив світ. Не оминаємо увагою і великих майстрів мистецтва, як-от Клод Меллан, чия техніка гравіювання залишається шедевром на всі часи.
Для тих, хто бажає дізнатися більше про найяскравіші культурні події та новини Києва, а також поринути у світ культури, історії та мистецтва, заходьте на сторінки нашого порталу і слідкуйте за оновленнями!
