Юлія Забєліна: США шукають нову модель відносин з Україною: не «допомога», а партнерство

Поки Україна щодня живе між повітряними тривогами, фронтовими зведеннями та очікуванням нових пакетів зброї, у Вашингтоні поступово змінюється сама логіка сприйняття війни. І, схоже, це одна з найважливіших трансформацій останніх місяців.

У новому ютуб випуску «Кулуарів Забєліної» журналістка Юлія Забєліна, “США ГОТУЮТЬ НОВУ УГОДУ ПО УКРАЇНІ? Забєліна про Трампа, Донбас і переговори США” яка нині працює у США та проводить зустрічі з представниками американського політикуму, описує процес, який поки майже не видно у публічній площині, але який уже впливає на майбутнє українсько-американських відносин.

Чому США знову повернулися до теми Донбасу

Суть цієї зміни проста, але принципова: у Вашингтоні дедалі рідше говорять про Україну як про країну, яку потрібно «рятувати». Натомість все частіше — як про державу, без якої США буде складніше вигравати власне глобальне протистояння з Китаєм, Росією та Іраном.

На цьому фоні особливо показовою виглядає історія з можливим візитом до Києва американських переговорників Джареда Кушнера та Стівена Віткоффа. Їхній приїзд обговорювали ще після Великодня, однак конкретної дати досі немає. Причина, за словами Забєліної, доволі показова: американська сторона поки не має нової формули завершення війни.

Фактично переговорний процес знову впирається у стару тему — Донбас і територіальні поступки. Саме це сьогодні залишається головною рамкою розмов із Москвою. І в цьому є важливий сигнал: попри публічні заяви про можливі «мирні угоди», у Вашингтоні не бачать ознак того, що Кремль справді готовий завершувати війну.

Конгрес США змінює ставлення до України

Навпаки — американські співрозмовники дедалі частіше говорять про те, що Росія намагається виграти час. У Москві, як і раніше, переконують Путіна, що армія РФ здатна до кінця року повністю окупувати Донбас, а отже вести переговори можна буде вже з позиції сили.

Саме тому у Конгресі знову повертаються до теми вторинних санкцій проти Росії. Причому йдеться вже не про символічні заяви, а про пошук реальних механізмів тиску. За словами Забєліної, це питання активно обговорюється на рівні Пентагону та конгресменів.

Втім, головна зміна відбувається навіть не у санкційній політиці.

Ще рік тому тема України у США значною мірою трималася на окремому колі політиків — так званому «українському кокусі». Сьогодні ситуація інша. Після чергових масованих ударів по Києву підтримка України дедалі більше виходить за межі вузького кола союзників. Забєліна розповідає, що навіть ті конгресмени, які традиційно не займалися українським питанням, уважно стежать за атаками Росії та відкрито говорять про необхідність посилення тиску на Кремль.

У Вашингтоні дедалі чіткіше розуміють: війна в Україні давно перестала бути лише європейською кризою. Тепер її сприймають як частину глобальної конфігурації безпеки, де Україна напряму пов’язана з Китаєм, Іраном, Тайванем та майбутнім американського впливу у світі.

І саме Китай, схоже, стає ключем до розуміння нової американської стратегії.

У політичних колах США все частіше звучить думка, що Росія без підтримки Пекіна вже не здатна вести масштабну війну самостійно. А отже, український фронт автоматично стає частиною великого американсько-китайського протистояння.

На цьому фоні змінюється і ставлення до самої України.

Американці більше не хочуть чути лише прохання про нову допомогу чи нові пакети зброї. Натомість у Вашингтоні дедалі активніше просувають іншу модель — модель партнерства. Українській стороні прямо сигналізують: Київ уже довів свою спроможність і тепер може пропонувати не тільки потреби, а й власні можливості.

Саме тому останнім часом американські чиновники настільки активно говорять про українські дрони, систему Delta та бойовий досвід української армії. Це вже не просто дипломатичні компліменти.

Фактично США починають дивитися на Україну як на країну, яка створила одну з найефективніших моделей сучасної війни — від дронових технологій до цифрового управління полем бою. І тепер цей досвід потрібен вже самим американцям.

Особливо на фоні того, що Вашингтон одночасно готується до кількох глобальних криз — від Ірану до можливого загострення в Азії.

Втім, попри позитивні сигнали, американська підтримка має і свої обмеження. Однією з найболючіших тем залишається дефіцит ракет PAC-3 для систем Patriot. За словами Забєліної, значна частина цих запасів була використана США на Близькому Сході під час операцій, пов’язаних з Іраном. І це створює серйозну проблему для України, оскільки саме Patriot залишаються критично важливими для захисту від балістичних атак.

Водночас у Вашингтоні наразі не розглядають сценарій припинення обміну розвідданими з Україною. Американці чудово розуміють, що Європа поки не здатна повністю замінити той рівень розвідувальної підтримки, який забезпечують США.

І це, можливо, головний висновок усієї історії.

США досі не мають готового плану завершення війни. Але у Вашингтоні вже формується нове бачення ролі України у світі. Не як держави, яка постійно просить допомоги, а як країни, що стала одним із ключових елементів майбутньої системи безпеки Заходу.

І саме за це місце у новій архітектурі світу сьогодні фактично йде боротьба.

Цікаво знати..

І, можливо, саме тут варто звернути увагу ще на одну тему, яку останнім часом піднімає Юлія Забєліна. Адже паралельно з великою геополітикою навколо США, Китаю та війни формується ще один надзвичайно важливий процес — боротьба за контроль над українським оборонним сектором.

У своїй окремій аналіці про ситуацію навколо Fire Point журналістка описує, як війна поступово змінює саму архітектуру ринку зброї в Україні — від неформальних центрів впливу до перерозподілу доступу до оборонних контрактів.

Матеріал «Атака на Fire Point і нова реальність ринку зброї в Україні» фактично продовжує ту ж саму лінію, яка звучить і в «Кулуарах Забєліної»: війна давно перестала бути лише фронтом. Вона стала боротьбою за майбутню систему впливів — як міжнародних, так і внутрішніх.

І поки Вашингтон намагається визначити нову роль України у глобальній безпеці, всередині самої країни паралельно формується нова конфігурація оборонного ринку, де ставки вже вимірюються не лише грошима, а й стратегічним контролем над сектором, який визначатиме безпеку держави після війни.