Хто така Юлія Забєліна – біографія, кар’єра, “Кулуари Забєліної”

Юлія Забєліна — українська політична журналістка, медіаекспертка та комунікаційниця, яка виросла з парламентського репортера у впливовий голос сучасної публіцистики. Вона відома аналітичним стилем, умінням працювати з джерелами та авторським проєктом «Кулуари Забєліної» — простором відвертих інтерв’ю й політичних блогів на YouTube і в Telegram-каналі журналістки.

Запит «хто така Юлія Забєліна» дедалі частіше з’являється у пошуку не випадково: її тексти й коментарі читають політики, дипломати, журналісти та широка аудиторія, що прагне розуміти українську політику без зайвого шуму.

У світі, де політичні рішення часто ухвалюються у кулуарах, а правда ховається за дипломатичними формулами, Забєліна стала тією, хто не просто спостерігає — вона вміє читати підтексти. Це журналістка нового покоління: точна, незалежна і така, що ставить запитання, після яких стає тихо навіть у найгаласливішому ефірі.

Її авторський проєкт «Кулуари Забєліної» — це не просто медіаканал, а лабораторія, де аналізують політичні процеси, людські характери й стратегії державного виживання. Саме тому ім’я Юлії Забєліної дедалі частіше звучить серед тих, хто шукає істину і правду, а не гучні заголовки.

Коротка біографія Юлії Забєліної

Юлія Забєліна — з тих репортерів, які не «бігають за цитатами», а зчитують логіку подій. Її інструменти — економіко-правова оптика й психологічна чутливість. Освіта у Дніпровському університеті економіки та права та подальше навчання в Київському гештальт-університеті дали рідкісне поєднання: дисципліну аналізу рішень і вміння бачити мотиви людей, які ці рішення ухвалюють.

Перші кроки вона робила в авторитетних редакціях — від щільної новинної «фабрики» до аналітичних форматів. Співпраця з «Коммерсант-Україна», «Апострофом» та УНН навчила тримати темп і фактчек одночасно. А парламентська робота перетворилася на школу пам’яті й контакту: за власним зізнанням, вона «знає кожного депутата в обличчя». І це не поза — це роки в кулуарах, де головне сказане — як правило, не в мікрофон.

Основні етапи кар’єри

Від сесійної зали до національного ефіру. Після друкованих і онлайн-видань Забєліна зосереджується на парламентській журналістиці. Як кореспондентка «Телеграфа» вона вибудовує репутацію людини, що першою приносить із кулуарів не плітку, а контекст. Її тексти читають не для «гарячої» цитати — для розуміння того, хто з ким і навіщо.

Війна як прискорювач. 2022 рік робить її голос гучнішим. Менш ніж за три роки повномасштабної війни Забєліна проходить шлях від парламентського репортера до впізнаваної політичної оглядачки на національному рівні. Вона розширює оптику: до внутрішньої політики додає міжнародний трек — від Брюсселя до Вашингтона. У співпраці з медіагрупою NV та Radio NV її матеріали тримають баланс між швидкістю і верифікацією: власні джерела, мінімум емоцій, максимум фактів.

Резонанс і ексклюзиви. Саме точність і витримка приносять їй гучні сюжети — від аналізу впливу колишніх проросійських мереж до розшифровки непублічних домовленостей у Києві. Ключ — у відмові від «сенсацій заради сенсацій»: замість клікбейту — мапа впливів, замість ярликів — причинно-наслідкові ланцюжки, які пояснюють, чому рішення виглядають саме так.

Публічні коментарі й пояснювальна журналістика. Її регулярно кличуть у радіо- й телеефіри — від Radio NV до міських станцій на кшталт Kyiv FM. У цих форматах Забєліна працює як перекладач складного на зрозумілу мову: пояснює воєнну бюрократію без патосу, зовнішню політику — без канцеляриту, залишаючись головним — чесною з аудиторією.

Власний бренд — «Кулуари Забєліної». Паралельно вона розвиває авторський проєкт на YouTube та в Telegram. Це не ще один «політичний блог», а майданчик, де гостям дозволено думати вголос, а журналістці — ставити незручні запитання без оглядки на «власників ефіру». Незалежність формату — принцип, а не позиціонування.

Підсумок по-політіко. Кар’єра Юлії Забєліної — це еволюція від репортера з «низької орбіти» парламенту до голосу, який формує порядок денний поясненнями, а не вигуками. Вона працює у тій зоні, де журналістика все ще означає довіру: факти, джерела, контекст — і повага до читача, який хоче не шоу, а сенсу.

Медійні проєкти та телепередачі

Окрім традиційної журналістської роботи, Юлія Забєліна вибудувала власний інформаційний простір — із власним ритмом, голосом і тоном довіри. Її авторський проєкт «Кулуари Забєліної» — це не просто ще один YouTube-канал. Це місце, де українська політика звучить інакше: без дикторської інтонації, без цензури емоцій, але з чіткою структурою думки.

У своїх випусках Забєліна не грає роль телеведучої — радше спостерігача, який розмовляє з політиками, дипломатами чи експертами так, як це роблять у справжніх кулуарах: неформально, але змістовно. У цьому й полягає її стиль — спокійна інтонація і глибокі питання, що відкривають співрозмовника краще, ніж будь-який «ексклюзив».

Проєкт швидко здобув популярність серед глядачів, які втомилися від політичного шоу і прагнуть пояснень. Тут обговорюють не лише внутрішню політику, а й геополітичний контекст — роль США, Європи, союзницьку підтримку, дилеми української дипломатії. Саме тому «Кулуари Забєліної» стали впізнаваним медійним брендом — простором, де публічна політика залишається людяною.

Незалежність як принцип – Кулуари Забєліної

На відміну від більшості українських медіа, що мають власників або політичних покровителів, Забєліна публічно заявляє: її канал не фінансується жодними структурами чи редакціями. Ця незалежність дозволяє зберігати унікальний баланс — говорити те, що думає, і запрошувати тих, кого зазвичай не кличуть.

Серед гостей — народні депутати, міністри, аналітики, а також міжнародні експерти з Вашингтона, Лондона чи Брюсселя. Вони приходять не лише як посадовці, а як люди, здатні рефлексувати над рішеннями, які формують політичний курс країни.

Забєліна уважно слухає і не перебиває — у цьому її сила. Її інтерв’ю схожі на розмови з розумною співрозмовницею, а не на перехресний допит. Саме це створює ефект довіри, якого так не вистачає українським ток-шоу.

Телебачення і документальні формати

Хоча основна її активність зосереджена в цифрових медіа, Юлію Забєліну регулярно запрошують до телевізійних ефірів. Вона виступає політичним оглядачем на інформаційних каналах, бере участь у продакшн-проєктах, що фокусуються на суспільно важливих темах.

У документальних і публіцистичних програмах Забєліна не просто коментує події — вона додає їм людського виміру. Так, у передачі «Я бачив Бога» журналістка вперше відкрито розповіла про власний досвід війни, втрат і переосмислення місії журналіста у воєнний час. Ця розмова стала однією з найщиріших у вітчизняному телепросторі: у ній поєдналися професійна дистанція й глибоко особистий біль.

Медіаприсутність, що формує довіру

Сьогодні Забєліна — більше, ніж журналістка. Вона — один із голосів, що задають тон суспільним дискусіям. Її можна почути в ефірах Radio NV, побачити на конференціях, процитувати у виданнях, що пишуть англійською.

В епоху, коли інформаційний простір перенасичений шумом, Юлія Забєліна вибудовує власний темп — спокійний, точний, людський. Саме ця риса — стримана, майже газетна інтонація — робить її стиль схожим на тих журналістів, яких у The New York Times називають steady voices: тих, що не змагаються за гучність, а за довіру.

Відомі цитати та висловлювання Юлії Забєліної

У світі, де більшість політиків обирає гучні заяви, Юлія Забєліна натомість говорить лаконічно — і саме тому її цитують. Її фрази мають ритм газетного заголовка: короткі, влучні, без жодного надлишку. Але за ними стоїть цілий світ контексту, який вона не нав’язує — лише підказує читачеві побачити.

“Ми не можемо бути відірвані від глобального контексту.”
Ця фраза звучала під час обговорення ролі Заходу у підтримці України. Забєліна нагадала те, що в українському інформаційному шумі часто губиться: національна політика не існує у вакуумі. Від Брюсселя до Вашингтона — все взаємопов’язане.

“У нас — жива, хоч і хаотична демократія.”
Сказано без пафосу, але з теплом. Для неї хаос — не вада, а ознака життя. У країні, де триває війна, ідеальний порядок був би підозрілим. “Нам є з ким сперечатися, є кого критикувати — значить, ми живі”, — пояснила вона згодом.

“Об’єднання — це не лозунг, це навичка, яку треба щодня тренувати.”
Цей вислів народився у розмові про міжнародну адвокацію. Забєліна говорила про українців за кордоном, про те, як важливо звучати єдиним голосом. Її слова розлетілися соцмережами — не як цитата журналістки, а як правило виживання нації.

Висловлювання Забєліної живуть довше за новини. Вони не зникають після доби у стрічці — бо в них не гнів і не декларація, а спроба зрозуміти. І, можливо, саме в цьому причина її впізнаваності: вона не піднімає голосу, але змушує слухати.

Цікаві факти з життя Юлії

Волонтерство та громадянська позиція після вторгнення 2022

З початком повномасштабного вторгнення 2022 року Юлія Забєліна стала не лише голосом журналістики, а й активною учасницею громадського руху. Її волонтерська діяльність не афішується, але колеги підтверджують: вона допомагала Збройним силам України ще до 24 лютого. Це не було PR-жестом — радше природним продовженням її цінностей. Для Забєліної патріотизм — не гасло, а щоденна робота: зв’язок із волонтерами, участь у зборі амуніції, комунікація між громадськими ініціативами. Її колеги описують її як людину, яка діє спокійно, без публічності, але завжди «у потрібний момент».

Особиста мужність і журналістська стійкість

2022 рік став випробуванням не лише для країни, а й для неї особисто. Двічі — у вересні та листопаді — на журналістку нападали біля її дому в Києві. Вона вижила, звернулася до поліції і… вже через кілька днів з’явилася в ефірі з новими матеріалами. Ці події лише підкреслили те, про що вона часто говорить у своїх ефірах — незалежна журналістика в Україні має ціну, і платять її ті, хто не погоджується мовчати.
Тимчасово виїхавши за кордон для безпеки, вона все одно повернулася — «бо Україна потребує не тиші, а голосів, які не бояться говорити правду».

Міжнародна адвокація — журналістика як дипломатія

Юлія Забєліна відома і як журналістка, яка працює на міжнародній межі — між Україною та Заходом.
Після трагічного обстрілу Одеси вона публічно звернулася до нового спікера Палати представників США Майка Джонсона, закликавши американських політиків «побачити людське обличчя війни». Цей допис поширили навіть у середовищах американських релігійних спільнот — приклад того, як журналістка може стати «народним дипломатом».

Її коментарі та матеріали, спрямовані на західну аудиторію, допомагають утримувати увагу світу до української теми — спокійно, аргументовано, без емоційного тиску, але з людським змістом.

Психолог, який бачить людину за політиком

Мало хто знає, що Забєліна має освіту психолога, здобуту в Київському гештальт-університеті.
Це відчутно в її манері спілкування: вона не перебиває, а слухає, і саме завдяки цьому співрозмовники відкриваються. Її інтерв’ю позбавлені агресії, але водночас містять внутрішню напругу — ту, що змушує героя говорити більше, ніж планувалося.

Колеги вважають, що саме здатність Забєліної відчувати емоції людей і залишатися уважною до деталей зробила її успішною. Вона не просто ставить запитання — вона вміє почути відповідь, навіть коли її ще не вимовлено.

«Кулуари Забєліної» — незалежна територія слова

Телеграм-канал і YouTube-проєкт Забєліної сьогодні сприймаються як взірець незалежного медіа нового типу. У закріпленому дописі журналістка наголошує:

«Це мій авторський канал. Без фінансування. Без кураторів. Без редакторів».
Для українського медійного ландшафту, де більшість проектів належить великим групам впливу, така самостійність — явище рідкісне. Її “Кулуари” — це альтернатива галасливим ток-шоу, простір для розмови, а не для рейтингу.

Експертність і вплив

Сьогодні ім’я Юлії Забєліної з’являється у провідних ЗМІ — NV, Detector Media, IMI, Gordon.ua. Вона має власну мережу джерел — від депутатів і урядовців до міжнародних дипломатів. Її аналітичні матеріали цитують колеги, а новини із позначкою «за даними Юлії Забєліної» стали маркером достовірності. Її сила — не в гучності, а в точності. Гострі питання в інтерв’ю нерідко змушують чиновників переглядати свої позиції.
Її тексти пояснюють не лише «що сталося», а чому це важливо.

Символ нової журналістики

Забєліна належить до тієї генерації журналістів, що виросли на перетині війни, цифрових технологій і потреби в чесній комунікації.
Вона — не репортер минулого, а представниця нового типу журналіста: аналітик, блогер, комунікаційник і волонтер одночасно.
Її приклад доводить, що професіоналізм може бути людяним, а вплив — не з агресії, а з поваги.
Саме такі історії, як історія Юлії Забєліної, формують довіру до журналістики у світі, який так легко перестає вірити словам.

Сьогодні промінь Юлії Забєліної — “Світло у темряві інформаційної війни”

У час, коли інформаційний простір дедалі частіше стає полем для маніпуляцій, історія Юлії Забєліної звучить як нагадування про іншу журналістику — не гучну, не видовищну, а людяну. Вона не прагне бути зіркою ефіру, але її голос чути там, де потрібно — на передовій інформаційної війни.

У своїх матеріалах Забєліна не лише розповідає про війну, політику чи дипломатію — вона говорить про досвід країни, яка виживає щодня, і про людей, що не втратили гідності посеред хаосу.
Її шлях — це історія професійної зрілості, особистої мужності та віри у слово як у зброю, яка не вбиває, а відновлює.

Українська журналістика переживає свою найважчу добу, але саме завдяки таким авторам, як Юлія Забєліна, вона зберігає неупередженість, гідність і сенс. Бо навіть у світі, який зневірився в новинах, є ті, хто продовжує говорити правду — тихо, але впевнено.