Київський нейрохірург Наталія Скіжа-Закорчемна нагороджена церковною медаллю за жертовність і любов до України
У неділю, 25 травня 2025 року, відомий київський нейрохірург, медичний директор клініки Doc Life — Наталія Скіжа-Закорчемна — отримала церковну нагороду «За жертовність і любов до України». Медаль було вручено від імені Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія.
Вручення відбулося у Київському храмі Православної Церкви України. Нагороду вручили за самовіддану медичну працю в умовах воєнного часу, допомогу пораненим військовим та активну волонтерську діяльність.
“Операційна — мій окоп”. Історія нейрохірурга Наталії Скіжі-Закорчемної, яка оперує поранених з фронту і привозить їм авто з Європи
У неї немає бронежилета, але її зброя — скальпель. У неї немає автомату, але є інструменти, з якими вона бореться за життя так само точно, як інші — за позиції на фронті. Її день починається не з тривоги, а з виклику в операційну. Її місце — Київ, її пацієнти — військові, які повернулися з передової, іноді без свідомості, іноді без відчуття в ногах, іноді — з уламками в черепі.
Наталія Скіжа-Закорчемна, нейрохірург, народжена в Бердичеві, вчилася в Одесі, працює в Києві, де щодня проводить операції, які не бачать новини, але які повертають до життя щодня наших хлопців. За останні три роки вона стала однією з тих, хто не просто лікує, а витягує між світами — зі стану, коли шанс вижити здається математично неможливим. Вона працює з фронтовими пораненнями, які вимагають не просто хірургічного вміння, а витримки і субміліметровий точності.
Поруч із нею — завжди лікарка-анестезіолог Нателла Садигова, жінка, яка тримає пульс кожної операції в руках, забезпечуючи стабільність і безпеку. Разом вони — команда, в якій точність хірурга спирається на тишу і контроль анестезіолога.
Ультраточність – мікрохірургія під мікроскопом
Наталія не любить пафосу. Але факти говорять самі за себе. Вона — аспірант кафедри нейрохірургії НМУ ім. Богомольця, працює на базі Інституту нейрохірургії ім. Ромоданова, Київської міської лікарні швидкої допомоги, та Київської міської лікарні №4 в Солом’янському районі Києва. Саме тут щодня оперують поранених із бойових позицій. Їх привозять із проникаючими черепно-мозковими травмами, роздробленими хребцями, уламками в спинному мозку. Часто — після вибухових хвиль, падіння з бронетехніки чи артилерійського прильоту.
Її операції — це мікрохірургія під мікроскопом. Це коли кожен рух — на межі міліметра. Коли невеликий набряк може вирішити долю пацієнта, його мови, пам’яті або руху. Вона оперує з нейронавігацією, візуалізацією в режимі реального часу. У її операційній немає місця сумніву. Там є лише час, точність і ритм.
“Іноді — це уламок у скроневій долі. Іноді — вибуховий удар у шийному відділі. Але завжди — це дуже мало часу і дуже багато відповідальності,” — каже Наталія Скіжа-Закорчемна. “У більшості з них життя обірвалося би, якби не встигли. Я просто стараюся бути вчасно в операційній.”
Дві зміни: одна в операційній, інша — за кермом пікапа
Коли операційна закінчується — не закінчується її день. Наталія має ще один фронт. Вона волонтерка, але не в класичному розумінні. Вона особисто купує пікапи у Великій Британії та Франції, оформлює документи, сідає за кермо — і везе їх в Україну. Жодних посередників. Вона привозить техніку туди, звідки оперувала хлопців, які тепер знову воюють. Це не героїзм — це відповідальність.
“Я знаю, як виглядає втрата, коли не було на чому вивезти пораненого. Я бачила це. І якщо я можу привезти авто — я роблю це так само точно, як оперую,” — пояснює Наталія Скіжа.
За останні півтора року вона доставила понад десять бойових авто, автомобілів швидкої допомоги або просто пікапів. Лише адресна допомога. Іноді — вночі. Часто — мовчки.
“За жертовність і любов до України” Православна Церква України
У травні 2025 року Наталія Скіжа отримала медаль “За жертовність і любов до України” — церковну відзнаку, яку Православна Церква України вручає тим, хто служить країні на своєму місці. Для когось це може бути просто медаль. Але для неї — це знак довіри. Тихий, як і сама робота хірурга.
“Це не про нагороди. Це про фронт, якого не видно. Ми щодня воюємо — за життя, за рух, за шанс. За тих, хто мав би вже зникнути зі статистики, але після операції підіймається на ноги.” – нейрохірург Наталія Скіжа-Закорчемна
Разом вони команда
Того ж дня нагороду отримала лікарка-анестезіолог Нателла Садигова — її колега, з якою вони працюють пліч-о-пліч у найвідповідальніших операціях. Її завдання — не менш критичне, ніж робота хірурга. Вона стежить за ритмом серця, рівнем кисню, диханням і стабільністю пацієнта. Без неї неможливо ввести в наркоз, неможливо його тримати, неможливо безпечно вивести з нього пацієнта.
Її робота — це тиша. Це спокій, на якому тримається кожна хірургічна хвилина. І попри те, що вона — за ширмою, її вплив — абсолютний.
“Ми — дві руки однієї справи. Вона — стабільність. Я — хірургія. Але ми обоє — для того, щоб пацієнт встав і пішов,” — підсумовує Наталія.
Війна вимагає героїв. І вони є. Але іноді — в стерильному халаті, з ліхтариком мікроскопа, з британськими номерами на капоті пікапа. І з руками, які тримають життя.
