Батурин — гетьманська столиця, що стала жертвою імперії

Батурин серце української державності

На березі тихоплинного Сейму, серед лісів і пагорбів Чернігівщини, стоїть місто, яке колись називали «українським Версалем». Батурин — символ Гетьманщини, місце, де зосереджувалася влада, культура, освіта й дипломатія.

Доля Батурина — це концентрат української історії: піднесення, слава, зрада, спалення і відродження.
Сьогодні Батурин — Національний історико-культурний заповідник, але за цими відновленими мурами живе пам’ять про подію, яка змінила долю Східної Європи — Батуринську різанину 2 листопада 1708 року.

Походження і вибір місця

Перша письмова згадка про Батурин належить до 1625 року. Тоді це було укріплене поселення на кордоні Чернігівського воєводства Речі Посполитої. Проте його географія зробила місто природним центром для майбутньої столиці: Сейм давав зручний водний шлях до Дніпра, а через лісисту рівнину пролягали важливі сухопутні дороги — на Київ, Глухів, Новгород-Сіверський і Варшаву.

У середині XVII століття Батурин почав швидко зростати. Після Руїни, коли столиця Гетьманщини кілька разів змінювала місце (Чигирин, Гадяч, Ніжин), саме Батурин обрали гетьмани Дем’ян Многогрішний і Іван Самойлович. Батуринські укріплення складалися з двох ліній валів, рову, дубових стін і п’яти башт — одне з найпотужніших оборонних укріплень Лівобережжя. Та справжнє перетворення міста сталося за Івана Мазепи.

Батурин Івана Мазепи — європейська столиця на Сеймі

Коли у 1687 році гетьманом став Іван Мазепа, Батурин став адміністративним центром козацької держави. Тут містилися Генеральна військова канцелярія, скарбниця, арсенал, суд, школа, друкарня, бібліотека і навіть резиденції послів. Мазепа запросив до Батурина архітекторів і майстрів із Києва, Львова, Вільно, Варшави та Риму. Місто забудовувалося у стилі українського бароко — гармонії сили й елегантності.

Французький мандрівник Аббат де ла Мотре (Abbé de la Motraye), який відвідав Україну на початку XVIII століття, писав:

“Резиденція гетьмана в Батурині має вигляд невеликого європейського міста, де порядок і чистота не поступаються польським і литовським столицям.”

А німецький дипломат Йоганн Георг Корб, секретар австрійського посольства, у 1698 році занотував:

“Гетьман має палац у Батурині, який би не осоромив князів німецьких земель.”

Населення міста сягало 15 тисяч мешканців — величезна цифра для свого часу. Тут діяла школа латинського типу, колегіум, бібліотека, навіть перші спроби перекладів латинських текстів українською. Батурин мав дипломатичну пошту, де листи до Варшави чи Стокгольма доставлялися швидше, ніж із Києва до Москви.

Батурин на європейських картах

У європейських атласах XVII–XVIII століть Батурин позначений не просто як місто, а як політичний центр.
На карті Йоганна Баптіста Гоманна (Нюрнберг, 1716 р.) «Ukrania quae et Terra Cosaccorum» Батурин підписано як “Baturin caput Ucrainae” — Батурин, столиця України. Подібні підписи збереглися і на мапах Ґійома де Ліля (Guillaume de L’Isle, 1706) та Ніколя Сансона (Nicolas Sanson, 1690-ті), де біля річки Сейм видно “Baturin” або “Baturyno” — резиденцію гетьмана.

Це свідчить, що Європа сприймала Батурин як центр самостійної політичної сили — Гетьманщини, а не провінції Московії. В іноземних листах навіть з’являлися формулювання “the capital of the Ukrainian Hetman” — столиця українського гетьмана.

Дипломатичні гості і міжнародні зв’язки

Батурин був не лише військовим, а й дипломатичним вузлом. Тут побували або листувалися з гетьманом представники:

• Речі Посполитої — Сапіги, Вишневецькі, Любомирські, які прагнули створити антимосковський союз;
• Швеції — емісари Карла XII, з якими Мазепа готував союз проти Петра І;
• Османської імперії і Кримського ханства — що гарантували торгівлю й безпеку південних кордонів;
• Римської курії, яка через місіонерів василіан підтримувала культурні контакти з Батурином.

У дипломатичних архівах Варшави за 1691 рік є листи, де Батурин прямо названо “Mazepa in Baturin” — тобто “гетьман у своїй столиці”.

Перед бурею: союз із Карлом XII

На початку XVIII століття тривала Північна війна між Швецією та Московією. Український гетьман опинився між двох вогнів. Іван Мазепа, розчарований московськими порушеннями автономії, вирішив укласти союз зі шведами.
Його стратегічний план передбачав: союз із Карлом XII, оборону Батурина як головного арсеналу, підняття козацьких полків і похід на Київ. Але зрада полковника Івана Носа відкрила плани Москві.

Батуринська трагедія 1708 року

У ніч із 1 на 2 листопада 1708 року війська князя Олександра Меншикова оточили Батурин. Після короткого штурму місто впало. За даними історика Сергія Павленка, загинуло близько 11–15 тисяч людей — майже все населення. Спалені були церкви, школа, палац, бібліотека, архіви Гетьманщини.

Як описує видання chas.cv.ua:

“Російські війська діяли з особливою жорстокістю: не щадили ні жінок, ні дітей. Тіла жителів скидали у Сейм, а місто горіло три дні. Батурин перестав існувати.”

Європейські газети, зокрема “Hamburger Relations-Courier” і “Mercure de France”, повідомляли про «страшну розправу над козацьким містом», порівнюючи її з винищенням Магдебурга у Тридцятирічній війні.

Як це побачила Європа

В англомовному виданні Euromaidan Press (2021 р.) наголошується:

“The massacre of Baturyn, the capital of Hetman Ivan Mazepa, in November 1708, was one of the most brutal acts in Eastern European history.
By annihilating the Ukrainian Cossack stronghold, Tsar Peter I not only crushed the Ukrainian bid for independence but also consolidated Russia’s status as a rising imperial power.”

Український переклад:

“Різанина у Батурині, гетьманській столиці Івана Мазепи, була одним із найжорстокіших актів у східноєвропейській історії. Знищивши українську козацьку твердиню, Петро І не лише придушив спробу України здобути незалежність, а й утвердив Росію як нову імперію.”

Саме після падіння Батурина Москва отримала політичну перевагу: більшість старшини присягнула на вірність царю, а автономія Гетьманщини поступово перетворилася на формальність.

Після Батурина: смерть і мовчання

Руїни ще довго диміли. За переказами, Сейм кілька днів ніс тіла вниз за течією. На місці фортеці залишилися лише згарища.
Новим гетьманом цар призначив Івана Скоропадського, але столицю перенесли у Глухів — подалі від спаленої землі.

Батурин став українською Голгофою — місцем, де було розіп’ято ідею самостійності. Протягом усього XVIII століття імперська влада забороняла згадки про нього, а саме ім’я Мазепи піддалося анафемі.

Відродження при Кирилові Розумовському

Минуло півстоліття, і у 1750 році гетьманом став Кирило Розумовський, останній керівник автономної України. Він повернув Батурину життя. Архітектор Чарльз Камерон, відомий своїми роботами для Петербурга, спроєктував для нього палац у стилі класицизму. Тут діяли театр, бібліотека, музична школа.
Розумовський намагався відродити гетьманську владу — та в 1764 році Катерина ІІ скасувала саму інституцію гетьманства. Батурин знову занурився у тишу.

Археологічні відкриття і пам’ять

Розкопки, розпочаті у 1995 році експедицією Чернігівського університету, дали приголомшливі результати: знайдено сотні артефактів — зброю, печатки, монети, козацькі хрести, уламки друкарських літер, а також залишки згорілих мурованих будівель.
Археологи довели, що Батурин був містом європейського типу, з водогоном, мощеними вулицями та складною адміністративною структурою.

У 2008 році, до 300-річчя трагедії, відкрито Національний заповідник «Гетьманська столиця», відбудовано цитадель фортеці, церкви та палац Розумовського. Тут щороку проходять меморіальні заходи та наукові конференції.

Батурин у контексті української ідентичності

Сьогодні Батурин — це не лише музей, а місце історичної сили.
Він нагадує, що українська державність мала власні столиці, політичні інститути, дипломатію й архітектуру.
Він доводить, що поняття «українська Європа» не нове — воно народилося ще в XVII столітті, коли гетьмани будували державу на засадах права, освіти та міжнародних відносин.

Іван Мазепа чудово розумів: незалежність не здобувається лише мечем. Її утверджує культура, освіта і гідність. Тому Батурин став не просто політичним центром — він став лабораторією нації.

Висновок: Батурин — дзеркало історії

Батурин — це книга, написана кров’ю і каменем. Вона розповідає про злет української державності, про жорстокість імперій і про силу пам’яті.
Його спалили, але не змогли стерти. Як казав історик Орест Субтельний:

“Батурин став образом України — втраченої, спаленої, але незнищенної у своїй пам’яті.”

Сьогодні, коли Україна знову бореться за своє право бути вільною, Батурин нагадує:
ніяка імперія не вічна, а культура — це найміцніша фортеця нації.

Джерела:

• Euromaidan Press, “Baturyn massacre which brought Russian Empire to rank of global powers and destroyed Ukrainian Cossack state recalled”, 20.11.2021.
• Українська газета Час: “Батуринська різанина: як російське військо за 48 годин знищило 20-тисячне місто”.
• Johann Baptist Homann, Ukrania quae et Terra Cosaccorum, 1716.
• Guillaume de L’Isle, Carte d’Ukraine, Paris, 1706.
• Археологічні матеріали Національного заповідника «Гетьманська столиця».
• С. Павленко, «Іван Мазепа: Міф і історія», Київ, 2008.
• О. Субтельний, «Україна: історія», Київ, 1991.