Не мир — а шоу: Трамп знову програв матч із Путіним

15 серпня 2025 року Аляска, Анкоридж. На військовій базі все нагадувало пролог до великої історичної драми. Червона доріжка, наче театральна сцена, простяглася під ноги двом головним акторам цього спектаклю. В небі ревіли військові винищувачі, підкреслюючи урочистість і водночас тривогу моменту.

Дональд Трамп ішов упевнено, з фірмовою широкою усмішкою — ніби режисер, який ось-ось оголосить світові про головний фінал своєї політичної кар’єри. Поруч — Володимир Путін, із застиглим холодним поглядом, який давно став символом цинізму та жорстокості.

Усі чекали дива: зупинки війни в Україні, «історичного прориву», бодай натяку на символічну угоду. Світ завмер, спостерігаючи за кожним жестом, кожним словом. Але замість довгоочікуваної розв’язки глядачі отримали лише блискучу виставу без фіналу — ефектну обгортку, в якій не виявилося змісту.

Не мир — а шоу: Трамп знову програв матч із Путіним

Шоу починається

Зустріч у Анкориджі готували як головну політичну подію літа. Білий дім влаштував усе так, щоб виглядало велично й символічно: червона доріжка, над головами президентів пролітають військові літаки, потиск рук на тлі американських прапорів. Атмосфера натякала: це момент, коли може бути покладено край війні.

Із якоїсь дивної причини Путіна зустрічали не як агресора, винного у найкривавішій війні XXI століття, не як нового «гітлера», ім’я якого вже вписано в обвинувальні акти Міжнародного кримінального суду. Його не назвали злочинцем, хоча на його руках кров тисяч українських цивільних — від дітей, убитих ракетними ударами, до стареньких, які загинули під завалами власних домівок.

Замість того він постав перед камерами як бажаний гість, як «ключова фігура», від волі якої начебто залежить мир у світі. Його кроки по червоній доріжці коментували майже так само урочисто, як колись описували дипломатичні візити великих союзників часів Другої світової. Це створювало абсурдну картину: агресора зустрічають не ізолюючи, а вшановуючи.

Ті самі руки, що підписували накази на бомбардування Маріуполя, Бахмута чи Харкова, тепер були підняті до фотокамер у дружньому жесті. І виглядало це так, ніби він — не підсудний міжнародного трибуналу, а володар геополітики, від якого очікують милості.

Цей дисонанс і став справжнім лейтмотивом зустрічі: світ, прагнучи бодай тіні миру, раптом надав Путіну трибуну, якої він так прагнув. І саме це було найбільшою перемогою Кремля в Анкориджі — перемогою символів, а не фактів, перемогою картинки, а не справедливості.

Але замість історичного прориву світ отримав мильну бульбашку. Вся ця картинка — мов трейлер до блокбастера, який так і не зняли. Уже з перших хвилин стало зрозуміло: дії не буде. Жодних гучних промов, жодних конкретних зобов’язань. Лише розмиті слова про «продуктивність» і «взаєморозуміння».

Трамп на камери заявив, що ставить зустрічі «10 із 10», але справжня суть звучала куди холодніше: «Угоди нема, поки нема угоди». Це був момент, коли ілюзія великої події розсипалася на очах — красиве шоу без змісту.

Путін — переможець у символах

Для Володимира Путіна ця подорож уже була виграшем. Вперше за десять років він з’явився на американській землі, і не деінде, а на військовій базі США. Це саме по собі виглядало як зняття ізоляції.

І він використав момент: жодних поступок, жодних конкретних пропозицій щодо припинення війни. Лише нагадування, що відповідальність лежить на Заході, а Росія начебто готова «шукати розуміння». Кремль отримав потрібне фото — Путін поруч із Трампом, на тлі американського прапора, без приниження і санкційних вимог.

Мова тіла як політичний сигнал

Аналітики відразу звернули увагу на деталі. Потиск рук — напружений, із затримкою. Трамп намагався виглядати доброзичливо, але його постава була скутою. Путін, навпаки, демонстрував впевненість і контроль над ситуацією.

Усі ці дрібниці — від обіймів до поглядів — розбиралися експертами ледь не покадрово. І висновок один: за усмішками не стояла щирість, лише холодна політична гра.

Дипломатія скороченого формату

Показово, що запланований розширений обід у форматі «5 на 5» скасували. Переговори пройшли лише у вузькому колі — «3 на 3». Журналістів на пресконференції не допустили до питань. Атмосфера нагадувала кулуарні торги, а не відкритий дипломатичний діалог.

Цей формат сам по собі показав: жодних серйозних рішень ухвалювати не планували. Це було радше політичне фото-шоу, ніж спроба укласти угоду.

Реакція світу: розчарування без сюрпризів

Світові медіа відреагували майже синхронно.

Wall Street Journal констатував: «Трамп розстелив червоний килим, але не отримав нічого».
The Guardian підкреслив: «Перемир’я так і не досягнуто, Путін здобув лише піар-перемогу».
Time жорстко нагадало: «Проблема в тому, що Путін не прагне миру».

Експерти Atlantic Council взагалі назвали зустріч «символічною подією без реальних наслідків».

Україна — поза столом, але в центрі теми

Найбільше занепокоєння викликало те, що Україна не була представлена на саміті. Вся дискусія точилася «про Київ, але без Києва».

Трамп пообіцяв після зустрічі подзвонити Зеленському, але сам факт, що долю війни обговорювали без українців, викликав обурення у Києві та в європейських столицях. Зеленський одразу нагадав: жодних поступок територіям, жодних «угод за спиною».

Фінансовий світ зітхнув із полегшенням

Для інвесторів саміт став радше нейтральною подією. Нових санкцій не оголосили, а це означає стабільність для енергетики та ринків. Аналітики назвали це «стабільною невизначеністю» — ситуація, коли нічого не змінюється, але й катастрофи нема.

Курйози та символізм

Політика завжди любить іронію. У літаку російської делегації журналістам подали страву «Chicken Kyiv». У момент, коли війна триває, цей вибір виглядав як чорний гумор.

А ще деталь: Трамп після саміту виглядав втомленим і небагатослівним, що зовсім не схоже на його звичний стиль. Це зрадило головне — шоу вийшло гучним, але не переможним.

Підсумок: гра без фіналу

Саміт у Анкориджі довів: у політиці можна зняти ідеальний кадр, але важче написати сценарій. Путін отримав своє — символічне повернення на світову арену. Трамп — медійну картинку для своєї аудиторії. А світ — ще один доказ, що війна не закінчується красивими жестами.